Понеділок, 2017-06-26, 8:15 AM
 
Андрій Бондаренко
Персональний сайт

» Навігація
» Посилання
Блог на Wordpress.com
"Композитор" - проект Півтона Безвухого

Розвиток електронних інструментів у XX столітті


Перші спроби звукозапису


Початком відліку історії музично-інформаційних технологій можна вважати 25 березня 1857 року. У цей день американський винахідник Леон Скотт сконструював перший в історії пристрій для запису звукових коливань, який мав назву фоноавтограф. Проте цей апарат міг лише зафіксувати візуально форму звукового сигналу, від-творити записаний звук на фоноавтографі було неможливо.
Історичну місію винаходу першого повноцінного пристрою звукозапису виконав американський винахідник Томас Едісон, який сконструював фонограф. Едісон оголосив про своє відкриття 21 листопада 1877 року. Це відкриття мало епохальне значення – адже вперше лю-дина навчилася фіксувати та відтворювати записаний раніше звук. Яке значення мав цей винахід для історії музики?
В подальшому звукозапис став одним із вирішальних чинників розвитку музичного мистецтва, причому про значення звукозапису можна говорити у двох аспектах. З одного боку, поширення музичних творів на грамплатівках, а пізніше також по радіо і телебаченню розширило обрії музичного простору, прискорило процеси обміну інформацією, сприяло інтеграції в європейське мистецтво традицій неєвропейських музичних культур і вже в першій половині ХХ століття спричинило до появи нечуваного раніше багатоманіття стилів і напрямів музичного мистецтва.
З іншого боку – це мало суто технологічний характер. Можли-вість мікшувати, тобто з’єднувати два чи більше аудіозаписів в один, відкрила нові шляхи експериментування з музичним матеріалом. І якщо перші досліди піонерів "конкретної музики” важко назвати художніми шедеврами, то вже мультитрекові пісні "Бітлз” переконливо продемонстрували переваги нових технологій, більше того, сама ідея оперування з записаним раніше матеріалом стала одним із вагомих чинників визрівання постмодерної техніки алюзій і цитат, яку можна спостерігати вже у творах пізнього Шостаковича і яка стала знаковою у музиці кінця ХХ століття.
 

Перші електронні інструменти


Але повернемось до історії. Пристрої звукозапису стали не єди-ним досягненням науково-технічного прогресу, що знайшло своє за-стосування в музичному мистецтві. Окрему увагу слід приділити по-яві електронних інструментів, які сьогодні стали невід’ємною частиною музичної індустрії.
Першим в історії електронним інструментом вважається телар-моніум – апарат, що важив 200 тонн, мав довжину близько 19 метрів і містив 145 спеціальних електрогенераторів. Зведення цього інструмента тривало 7 років і було завершено 1905 року. Автором цього велетен-ського винаходу став американський інженер Таддеус Кехілл (Thaddeus Cahill). Доля цього інструмента склалася невдало – деякий час цей інструмент можна було почути як наживо, так і по телефон-них лініях, проте 1916 року через конфлікти з телефонними компані-ями Кехілл змушений був припинити його просування, і невдовзі ін-струмент був забутий, не залишивши за собою навіть жодного аудіозапису. Історичне значення цього інструмента, однак, полягає в тому, що була доведена можливість електронної генерації музичних тонів, яка пізніше відкриє нові обрії тембрального багатобарв’я.
Щасливіша доля спіткала терменвокс – винахід радянського ін-женера Льва Термена. Головною частиною терменвокса є два високо-частотних коливальних контури, настроєні на спільну частоту. Електричні коливання звукових частот створюються генератором на електронних лампах, сигнал пропускається через підсилювач і перетворюється гучномовцем у звук. За рахунок зміни відстані долонь музиканта до антени інструмента змінюється індуктивність коливального контура і, як наслідок, частота звуку. Виконавець керує роботою терменвоксу, змінюючи положення долонь навколо антен інструмента (мал. 1). Рухаючи рукою навколо стрижня, виконавець регулює висоту звуку, жестикулювання навколо дуги дозволяє впливати на гучність. Цей інструмент високо оцінив Ленін, причому не тільки (і мабуть не стільки) за його естетичні властивості, але й за можливість використання для сигналізації. Терменвокс зберігся до наших днів, і клас гри на терменвоксі до цих пір викладається у Московській консерваторії. Історичне значення терменвокса полягає в тому, що цей інструмент став першим електронним інструментом, звук якого отримав широке визнання серед шанувальників музики.
Надалі вдосконалення електронних інструментів, що підготувало еру комп’ютерних технологій в музичному мистецтві, домий елек-тронний інструмент – Хвилі Мартено (мал. 2), який мав клвідбувалося таким чином. 1928 року Моріс Мартено конструює другий віавіатуру та кілька допоміжних контролерів. Цей інструмент використовувався професійними композиторами, зокрема О. Мессіан використав його у своїй знаменитій симфонії "Турангалілла”.
1935 року побачив світ орган Хаммонда. Призначений спочатку для церковних цілей як дешевший аналог духових органів, цей ін-струмент отримав широке застосування не тільки в духовній музиці, але й, починаючи з 1960-х років, у рок- та поп-музиці.

Електроніка і музика у повоєнні роки


1946 рік став епохальним в історії інформатики – цього року в США з’явився універсальний комп’ютер – ENIAC, з якого починається відлік першого комп’ютерного покоління. Його радянський "аналог” – МЕСМ, був сконструйований 1950 року в Києві групою вчених під керівництвом С.Лєбєдєва. Звичайно ці машини були дуже далекими від вирішення музичних завдань, проте з цього моменту, образно кажучи, інформатика й музика починають рухатись назустріч одна одній.
В історії музики повоєнні роки ознаменувалися появою спочатку "конкретної музики” – музичного напряму, що оперує записами найрізноманітніших природних або штучних звуків, а невдовзі – й електронної музики. Elektronische Musik – саме так звучав цей термін у декларації групи музикантів із Кельну, оголошеної 1951 року. Хоча перші суто електронні твори зараз представляють хіба що історичний інтерес, слід відзначити, що реалізація самої можливості створення музики виключно електронними засобами безперечно мала велике значення, і перш за все – для подальшої роботи над удосконаленням електронних інструментів. У зв’язку з роботою цієї студії слід згадати й такі інструменти як RCA Mark I (1955 рік) та RCA Mark II (1959), сьогодні нерідко саме їх розглядають як перші програмні синтезатори.
Переломними у впровадженні електроніки в музичне мистецтво стали 1960-ті роки. Можливості мікшування, а також використання таких звукових ефектів як хорус і фейзер відкривають нові можливо-ті для експериментування. Відмітимо в цьому контексті альбом гур-ту Бітлз "Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band”, з випуском якого Бітли практично припинили живі виступи, оскільки наживо виконати те, що було записано на студії видалося неможливим.
У ці ж роки музика й програмування вступають в безпосередній симбіоз. На початку 60-х років ХХ століття у Франції композитор грецького походження Яніс Ксенакіс став застосовувати електронно-обчислювальні машини для генерації великих звукових мас за допомогою програм, написаних мовою Fortran IV. Під керівництвом Ксенакіса був розроблений комп’ютер із графічним уведенням інформації – UPІС, що дозволяв буквально малювати музику: і форму хвилі, і поводження всієї картини в цілому. "Комп’ютерна” творчість Яніса Ксенакіса стала новаторською ще й тому, що електронна техніка використовувалася не лише для пошуку нових звучань, як це було ще в "Турангаліллі” Мессіна (1948), але й для структурної організації музичних творів. Пізніше комп’ютер застосовував для вибудови музичної форми Леонід Грабовський, а окремі дослідники навіть розробляли програми, за допомогою яких створення цілої музичної композиції покладалось на "електронний розум”. Щоправда художньо переконливі результати цих "інновацій” автору цих рядків невідомі.
Розглядаючи електронну музику 1960-х років, звернемо увагу ще на один інструмент, на цей раз радянського походження – синтезатор АНС. Сконструйований 1957 року інженером Є.Мурзіним, цей інструмент був покликаний знайти нові, "космічні” звуки, співзвучні епосі освоєння космосу. Ім’ям Олександра Миколайовича Скрябіна цей інструмент було названо не випадково – базисом роботи АНС став метод фотооптичного звукозапису, що використовувався в кіне-матографі. Цей метод дозволяв графічно зображати звукову хвилю і навпаки – відтворити штучно накреслене зображення хвилі (мал. 4). Таким чином інженер переніс Скрябінську ідею світла з художньо-образної площини в суто технічну. Цей інструмент приніс світу такі шедеври як "Vivente – non vivente” С.Губайдуліної та "Поток” А.Шнітке, звуки АНС створюють неповторну атмосферу фільмів А.Тарковського (музика Е.Артем’єва). Нажаль подальшу долю цього інструменту перетнула "антиформалістична” політика радянської влади і інструмент на довгі роки був забутий.

Прорив електроніки у популярну музику


І, нарешті, під кінець 1960-х років на музичну арену виходить синтезатор Моуґа . Сам винахідник так описав свій пристрій – "система генераторів, перетворюючих і контролюючих пристроїв, так запроектованих, щоб уможливити загальне й логічне виробництво звуків” . Цей інструмент не був першим синтезатором, однак він став першим інструментом цього класу, що мав комерційний успіх. Вже впродовж кінця 1960-х синтезатор Моуґа був використаний у сотнях записів, зокрема в альбомі Венді Карлоса Switched-On Bach, що попав у категорію платинових.
У середині 1970-х років електронна музика міцно входить до масової культури. В 1975—1978 роках Брайан Іно в своїй діяльності і записах визначає та просуває поняття "ембієнт” на окреслення музики, що імітує або відтворює природні навколишні звуки. Приблизно в ті ж роки англійські виконавці починають використовувати синтезатори та семплери для створення агресивних, провокаційних звукових масивів, започаткувавши течію індастріал.
Невдовзі традиційні електронні техніки адаптуються до андерграундової танцювальної музики; народжується традиція семплінгу, що використовує в своїй музиці відтворення здійснених попередньо записів гри інших виконавців – інструменталістів. Електронній музи-ці завдячують своєю появою такі напрями як диско і хіп-хоп, а пізні-ше – техно, хауз, транс і багато інших напрямків і течій.
1970-ті роки стали також періодом запровадження цифрового запису, якому буде присвячена окрема глава. Тут зазначимо лише, що експериментальні цифрові записи здійснювались ще у 1960-х роках, проте комерційне використання ці технології отримують лише під кінець 1970-х.
Що стосується сучасних технологій, то їх поява стала можливою із розвитком комп’ютерів п’ятого покоління, розрахованих на персональне користування. Цікаво, що ранні комп’ютери корпорації IBM мали можливість продукувати звукові сигнали виключно в технічних цілях – спеціальний звуковим сигналом комп’ютер інформував кори-стувача про ті чи інші несправності. З появою перших комп’ютерних ігор комп’ютерники відчули потребу в музичному супроводі розваг і лише 1988 року IBM почала випускати перші IBM-сумісні звукові карти. Епоха високоякісних професійних звукових карт почалася лише з середини 1990-х років.
» Пошук

© Андрій Бондаренко, 2017