Програма  Finale відома українським музикантам з початку 90-х років, Sibelius – з кінця 90-х. Відомі також і інші нотні редактори – наприклад Scoreта Encore, проте останнім часом Finale та Sibelius практично повністю витіснили їх з практики музикантів. За останні роки в Росії було видано чисельні практичні посібники по музичним комп’ютерним програмам, окремі глави яких присвячено роботі в нотних редакторах[2]. Що стосується програми Sibelius, порекомендуємо також методичний посібник [5], а по  Finale - об’ємні монографії [2] та [4]. В останньому джерелі з пафосною назвою „Русская книга о финале” міститься додаток, в якому зроблено спробу порівняння новітніх на той час нотних редакторів. Полеміку з приводу переваг тієї чи іншої програми можна знайти на інтернет-форумах. Образно кажучи музична спільнота розділилася на «сібеліанців» та «фіналістів». Гострота полеміки між останніми є свідченням актуальності поставленої проблеми.

Чому мова йде про вибір? Справа в тому, що хоча й обидві програми слугують одній і тій же меті, однак принципи роботи  в цих програмах суттєво відрізняються. Опанування обома нотними редакторами можна образно порівняти з вивченням двох несхожих іноземних мов, коли знання однієї ніяк не допомагають у вивченні іншої.

До того ж ноти, набрані в Sibelius, не завжди вдається прочитати в Finale і навпаки. Так, для імпортування нотного тексту в Sibelius файл, набраний в Finale, слід зберігати в форматі *etf. Однак при подальшому відкритті файла в Sibelius деякі графічні об’єкти (такі, як ліги) відображаються неправильно. Найліпший спосіб імпортування навпаки – із Sibeliusв Finale полягає у збереженні нотного тексту в графічному форматі TIFFі  наступному відкриттю в Finale за допомогою опції File -> scanning -> TIFFimport. Але і цей спосіб далекий від досконалості (наприклад не «читаються» тріолі і т.п.)[3]. Таким чином в переважній більшості випадків приступаючи до роботи музикант стоїть перед вибором нотного редактора.

Одним з популярних аргументів на користь Finale серед музикантів-початківців є наявність російськомовної версії цієї програми, в той час як російськомовна версія Sibelius поки що не розроблена[4]. Проте ця обставина може бути суттєвою лише на етапі опанування програмою[5]. Зауважимо також, що на наш погляд російськомовний переклад Finaleвельми низької якості і з огляду на це в подальшому ми апелюватимемо до англомовної версії.

Для порівняння нотних редакторів розглянемо основні вимоги до програм цього класу [1, с.445].

Перш за все – музиканти-виконавці підсвідомо висувають дуже високі вимоги до якості надрукованих нот. Тому кінцевий результат роботи - надрукований нотний текст - має виглядати максимально зручно для візуального сприйняття.  

По-друге форми музичного запису досить багатоманітні і мають свої особливості в музиці різних стилів і жанрів, особливо це стосується музики другої половини ХХ сторіччя, зокрема алеаторичного та сонористичного напрямків. Таким чином важливою вимогою до нотних редакторів є можливість відтворення різних форм музичного запису.

І, нарешті програма має бути зручною у використанні й давати можливість набирати нотний текст швидко.

 З цих позицій ми розглянемо найновіші на сьогоднішній день версії зазначених програм, доступні широкому загалу українських музикантів - Sibelius3.1 та Finale 2005[6].  

Щодо вигляду надрукованих партитур. Більшість музикантів погоджуються в тому, що Sibelius дає якіснішу роздруківку порівняно з Finale. Так, наприклад в [4, c.195] Finale2003 отримує оцінку 3, а Sibelius 2.0 оцінку 4.  А.Рубцов пише: „Я пробував набирати одні й ті ж ноти в Finale 2000 та Sibelius 1.104, і різниця була очевидною” [7].  На наш погляд, порівнюючи новітні версії – Finale 2005 та Sibelius 3.1 порівняння також буде на користь Sibelius.

Спробуємо з’ясувати, внаслідок чого партитури, набрані в різних програмах, можуть виглядати по-різному. Основні причини можуть бути дві.

По-перше в нотних редакторах, так само як, наприклад, і в текстовому редакторі MicrosoftWord, ми маємо можливість користуватись різними шрифтами. Спеціалізованими нотними шрифтами є engraver, inkpen2, jazz, maestro, opus, pectucci та інші.

Зазначимо, що як правило з програмою Finale інсталюються шрифти engraver, jazz і maestro, тоді як з Sibelius - inkpen2, opus, pectucci. Тому на практиці більшість користувачів Sibelius вживають opus, а користувачі Finale - maestro[7]. Проте в програмах є можливість вибору шрифту: в Finale через меню options -> Setdefaultmusicfont, в Sibelius – через меню Housestile -> Editallfonts. Більше того, програма Finale дозволяє, на відміну від Sibelius багаторазово змінювати шрифти в одному документі навіть на протязі одного такту[8]. Однак навряд чи ця можливість є корисною на практиці.

Іншим чинником, що визначає вигляд партитури є ранжир[9] нотного тексту. В нотних редакторах діють спеціальні алгоритми ранжиру причому якщо в Sibeliusтакий алгоритм один, то в Finale- декілька.

Пропорційний та дольовий ранжир передбачає розміщення нот пропорційно їх тривалостям, при нотному (нелінійному) ранжирі кожна нота займає стільки місця, скільки для неї визначено в спеціальній таблиці ширин.  На практиці оптимальні результати, як правило, досягаються за допомогою нотного (нелінійного)ранжиру. Таблицю ширин в Finale можна відредагувати, за допомогою меню options-> documentoptions-> musicspacing.

Що стосується програми Sibelius, то тут також діє нелінійний алгоритм. Оскільки, як ми вже зазначали, цей алгоритм дає найкращі результати, то відсутність інших алгоритмів на наш погляд не є недоліком Sibelius. Параметри нелінійного ранжиру можна редагувати за допомогою меню HouseStyle-> Notespacingrule. Зауважимо лише, що для того, щоб нові параметри вступили в дію, необхідно повторити операцію нотного ранжиру (для цього слід виділити текст, що редагується, затим в Finale застосувати MassEdit-> musicspaсing, а в Sibelius – Layout-> Resetnotespacing, або Ctrl+Shift+N).

Рамки даної статті не дозволяють нам детальніше розглянути особливості параметрів ранжиру, тому залишаємо подальші досліди найбільш допитливим читачам.

Що стосується випадків, коли наявні алгоритми не дають задовільного результату, то в обох програмах передбачено розміщення нот вручну. В Finale це можна зробити за допомогою інструменту Advancedtools -> Specialtools -> Noteposition, в Sibelius в більшості випадків можна просто „перетягнути” мишою потрібний об’єкт або, для якщо потрібна більша точність – ввімкнути вікно  Window -> Properties, у закладці Generalвстановити відповідні значення Х та У.

Загалом при автоматичному ранжирі Sibelius дає ліпші результати, ніж Finale, проте Finale має достатньо ресурсів, а в деяких випадках навіть більше можливостей для ручного вдосконалення  вигляду партитури.

Тепер щодо можливостей програм відтворювати різні форми музичних записів. Слід сказати, що в цьому аспекті розробники намагаються врахувати всі можливі запити музикантів і різноманіття доступних форм запису в окремих випадках межує з курйозом. Так Sibeliusпропонує нам 25 видів ключів, 24 види нотних голівок, тривалості до 512-х(!), в той же час Finale дозволяє використати тональність зі 127(!) знаками альтерації (причому набір знаків може бути довільним), а в якості нот – використовувати практично всі символи, які містить операційна система даного комп’ютеру.

Не маючи змоги провести повний аналіз можливостей в рамках даної статі, перелічимо однак деякі труднощі, що виникають на практиці.

Перш за все треба відзначити, що Finale, на відміну від Sibelius, має додатковий потужний засіб генерування графічних зображень – Редактор форм ("ShapeDesigner”)[10], за допомогою якого в партитурі можна розташувати будь-яке графічне зображення (є також можливість імпорту з наявного графічного файлу). Таким чином ця програма потенційно може задовольнити практично  будь якого композитора-експериментатора.

Повертаючись до усталених форм запису, зазначимо наступні складнощі.

Значною проблемою для Sibeliusє набір нестандартних ритмічних фігур. Так, наприклад, Sibelius легко запише тріоль як три ноти замість двох, квартоль – як чотири замість шести і т.д. Проте записати, наприклад, квартоль як чотири замість п’яти буде вкрай проблематично[11], в той час як в Finaleлегко записати нерегулярну ритмічну фігуру будь-якої пропорції.

Іншим суттєвим для деяких сучасних композиторів недоліком Sibelius є робота з нестандартними ребрами, зокрема такими що розходяться[12]. Finaleв цьому разі має безліч можливостей для самих екзотичних експериментів з ребрами, штилями і навіть величиною нотних знаків[13].

Ще з однією прикрою проблемою Sibeliusми стикаємося при перенесенні нот з однієї строки на іншу. Проблема полягає в тому, що в разі такого переносу програма ігнорує правило поширення дії випадкового знаку альтерації на цілий такт. Причому виправлення програмної помилки вручну призводить до некоректного озвучування партитури.

Мабуть єдиною прикрою невирішеною проблемою для Finale на сьогодні є використання знаків мікро-хроматичної альтерації, які можна ввести лише за допомогою Редактора Форм, що досить незручно. Sibelius пропонує набір з 4 усталених в практиці знаків – підвищення та зниження на ¼ та ¾ тону, які вводяться так само просто, як і звичайні знаки (Keypadв режимі F12).

Підсумовуючи порівняння програм за їх можливостями до різних стильових форм запису,  зазначимо, що Finale має очевидні, за винятком мікрохроматики, переваги для набору нетрадиційних або новітніх форм запису, проте для традиційних форм запису ресурсів Sibelius цілком достатньо.

І, нарешті, зручність роботи в нотних редакторах. Finale та Sibelius мають різні принципи роботи.

Принцип роботи в Sibelius - контекстно-залежний. Цей принцип дозволяє нам виділити будь-який об’єкт документу (при цьому виділений об’єкт закрашується в синій колір)  та будь-яким чином редагувати його або вводити наступні об’єкти. Більшість об’єктів також можна також безпосередньо перетягувати мишою.

Необхідність постійних переходів із одного режиму в інший при роботі в програмі з огляду на велику кількість режимів на нашу думку є суттєвою незручністю роботи в Finale. Також можна зауважити, що оскільки Finaleмає значно більше інструментів для роботи з партитурою, ніж Sibelius, то і опанування цією  програмою вимагатиме більше зусиль і часу. Що стосується необхідності додаткових можливостей Finale, які відсутні у Sibeliusто, як ми вже розглянули, це питання залежить від конкретних задач, з якими стикається музикант.  Проте питання зручності роботи значною мірою є суб’єктивним, а відтак і його вирішення, а також і остаточний вибір програми ми залишаємо читачеві.

Використані джерела.

1. Белунцов В. «Новейший самоучитель работы на компьютере для музыкантов», «ДЕСС КОМ». М.2001
2. Будилов В.  «Работаем с Finale 2001»,  «Наука и Техника» · 2001 г
3. Козлін В.„нотні редактори і тембри”, Мистецтвознавчі записки,вип..5, К.2004
4. Лебедев С., Трубинов П. «Русская книга о Финале», «Композитор» С.-П.2003
5. Лебедев И., Морозов П., «Методическое пособие по работе с нотным редактором Sibelius 2.1»http://morozovp.boom.ru/Data/Start_Sibelius.htm
6. Монахов Д.«нотные редакторы» – «Музыкальное оборудование», грудень 1999, http://www.moline.ru/equip/studio/softother/notators/notators.php
7. Рубцов А. «Нотные редакторы» http://www.rockmaster.ru/soft/about/note_redactors.htm