на початок

Інформаційні технології та музичне мистецтво

Сучасну епоху іноді називають інформаційною. Інформаційні технології знаходять все більше застосування в різних галузях людської діяльності і музичне мистецтво не є винятком – за допомогою інформаційних технологій можна виконувати різноманітні завдання: від зберігання та відтворення аудіозаписів до створення довершених композицій. Вивчення цих технологій, принципів їх роботи та застосування складають предмет музичної інформатики.
 

Поняття інформації

Традиційно курс інформатики починається з означення самого поняття інформації. В Енциклопедії кібернетики поняття інформації визначається як "одне з найбільш загальних понять науки, що позначає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо”[1]. Інформація зберігається на певних матеріальних носіях – як природних, так і створених людиною. Якщо на первісній стадії свого розвитку людина записувала інформацію лише на об’єктах природи – наприклад, скелях чи корі дерев, то на початок XXI століття світ штучних носіїв інформації став надзвичайно багатоманітним – від паперових друкованих видань до магнітних і лазерних дисків.

Проте сама людина упродовж тисячоліть сприймає інформацію виключно за допомогою власних органів чуття. Відповідно до п’яти класичних видів відчуття розрізняють і п’ять різновидів інформації за сприйняттям – зорову, слухову, тактильну, нюхову та смакову. Сучасні інформаційні технології розраховані насамперед на зорове і, значною мірою, також на слухове сприйняття інформації. Наприклад, будь-яку друковану продукцію сприймають зором, програми радіомовлення – на слух, а телебачення – зором і слухом одночасно.

Сучасна наука розрізняє інформацію також і за формою подання. Текстова інформація передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови; числова – у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії; графічна – у вигляді зображень, графіків; і, нарешті, звукова – у вигляді звукозапису.

Музика та інформація

Оскільки предметом нашого курсу є інформатика музична, то доцільно було б приділити спеціальну увагу поняттю інформації і в контексті музичного мистецтва.

За визначенням, музика є мистецтвом, "в якому дійсність відображається засобами звукових художніх образів”[2]. Власне музичний звук, тобто звук з певними тембральними і висотними характеристиками, стає тим матеріалом, з якого "вибудовуються” твори музичного мистецтва. Відштовхуючись від концепції мистецтва, як художнього відображення дійсності, можна говорити про те, що будь-який музичний твір є своєрідним носієм інформації – за допомогою комплексу засобів музичної виразності композитор передає слухачеві своє світосприйняття, свої відчуття, свою естетичну оцінку дійсності. Музика несе в собі інформацію про епоху, національні традиції, культурне оточення, в якому працював її автор. Радянський музикознавець Б. Асаф’єв називав музику "мистецтвом інтонованого смислу”. В цьому випадку інформація розглядається як ідеальна сторона музики, і її вивчення є одним із завдань музикознавців.

Що стосується музичної інформатики, то наше питання виглядає більш приземленим. Ми не ставимо собі за мету аналізувати зміст чи навіть форму музичних творів. Ми обмежуємося лише питаннями фіксації музики на електронних носіях інформації. В нашому випадку інформація - це лише звуковий процес, тобто суто матеріальна сторона музики.
 

Роль інформаційних технологій в музичному мистецтві

Ще півтора століття тому єдиним способом фіксації музичних творів був нотний запис. Проте нотний запис не фіксує інформації, власне, про звук, ноти дають лише певні вказівки для музиканта, який виконує музику на музичному інструменті. До початку XX століття музика могла звучати лише за участю її виконавців і у відповідній ситуації – в концертних або театральних залах, тогочасних танцювальних майданчиках, культових або побутових обрядах. Кардинально змінилася ситуація з поширенням звукозапису в другій половині XX століття. Меломани отримали можливість слухати музику практично коли завгодно і де завгодно. Дослідники відмічають появу характерного явища "шизофонії”[3] або "акусматизму”[4], що характеризується відривом слухача від джерела музичного звуку. На думку дослідників цей розрив призводить до дисонансу між умовами виконання музики та умовами її сприйняття і спричиняє до принципово нової форми побутування музики – віртуальної.

Шизофонія не стала єдиним культурологічним наслідком впровадження звукозапису. З появою персональних комп’ютерів під кінець XX століття пересічний меломан отримав широкі можливості не тільки для ознайомлення з різноманітною музикою, але й безпосередньо – для створення музики. З одного боку відносно недорогий персональний комп’ютер може замінити до певної міри ціле нотне видавництво або навіть студію звукозапису. З іншого – на ринку програмного забезпечення з’явилися музичні програми, якими може оволодіти людина навіть з вельми поверховою музичною освітою і нерозвинутим слухом.

Якими будуть наслідки цих процесів для музичної культури і культури взагалі – покаже найближче майбутнє. Курс лекцій з музичної інформатики не ставить за мету детальне дослідження цих процесів, натомість ми обмежимося лише вивченням тих можливостей, які пропонує комп’ютер для тих, хто бажає долучитися до створення музики.

Примітки

[1] Энциклопедия кибернетики. – К. : Гл. ред. Украинской советской энциклопедии. – К. : Наук. думка, 1990.

[2] Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник / Ю.Є.Юцевич. – Тернопіль : Навчальна книга. – Богдан, 2003.

[3] Термін вперше ввів канадський дослідник і композитор Реймонд Мюррей Шафер у книзі Schafer, R. Murray (1969). The New Soundscape: a handbook for the modern music teacher. BMI Canada. ISBN 0900938293. В російській літературі термін був детально описаний Є. Назайкінським, див. Е.В.Назайкинский. Стиль и жанр в музыке. – М., 2003

[4] Фр. Acousmatique – термін введений П’єром Шеффером стосовно конкретної музики. Див. Schaeffer, P. (1966), Traité des objets musicaux, Le Seuil, Paris.