Понеділок, 2020-08-03, 5:17 PM
 
Андрій Бондаренко
Персональний сайт

» Навігація
» Посилання
Блог на Wordpress.com
"Композитор" - проект Півтона Безвухого
Головна » Статті » Мої статті

​​​​​​​Дистанційна освіта музикантів-виконавців: проблеми та перспективи.

Дистанційна освіта музикантів-виконавців: проблеми та перспективи.

Опубліковано в: Дистанційна освіта музикантів-виконавців: проблеми та перспективи / Андрій Бондаренко // Імідж сучасного педагога №3 – 2020. – с. 69-72

Постановка проблеми. Пандемія COVID-19 і пов’язані з нею карантинні заходи поставили освітні заклади перед необхідністю переходу на дистанційну форму навчання. Безпрецедентність ситуації полягає в тому, що дистанційне навчання в умовах карантину є єдиною можливою формою освітнього процесу, тоді як єдино можливою альтернативою дистанційній формі освітнього процесу – його призупинення. Оскільки передбачити тривалість пандемії, і, відповідно, терміни повернення до очної форми навчання наразі неможливо, абсолютна більшість освітніх закладів, в тому числі і мистецького напрямку, віддала перевагу дистанційній формі навчання.

Найбільші трудності при цьому виникли в освітніх напрямках, що пов’язані із набуттям практичних навичок. Таким напрямком є і музична освіта, і насамперед напрямки музичної освіти, пов’язані з практичними формами музикування, такими як гра на музичному інструменті та спів. Розгляду проблем, що виникли в таких напрямках, присвячене це дослідження. 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукові публікації, присвячені дистанційній освіті саме музичного напрямку є нечисленними, і присвячені переважно курсам музично-теоретичного напрямку. Серед вітчизняних авторів відмітимо публікації О. Афонічної, Л. Гаврилової та Л. Васильєвої, що описують дистанційні курси для студентів вищих навчальних закладів. Так, О. Афоніна описує дистанційні курси таких дисциплін: сольфеджіо, організація концертно-гастрольної діяльності, сучасна українська музика, методика викладання музично-теоретичних дисциплін [1],  Л. Гаврилова детально описує дистанційний курс «Історія музичного мистецтва України» [3], Л. Васильєва описує навчання студентів елементам дистанційної освіти в контексті дисципліни «Аналіз музичних форм» [2].

Крім того в мережі Інтернет можна знайти чимало сайтів із такими назвами як «уроки на фортепіано онлайн» або «уроки музики по скайпу», які закликають охочих за відповідні гроші отримати урок гри на музичному інструменті або урок вокалу через Інтернет. Втім на сьогодні навряд чи є можливість судити про ефективність такого навчання. Примітно, що в англомовному сегменті Інтернету замітки на тему «як краще брати уроки фортепіано – онлайн чи персонально?» (напр. [8]), апелюють переважно до комфорту бажаючого навчитись, але не до результатів навчання.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.Таким чином питання перспектив і власне доцільності дистанційної освіти музикантів-виконавців в частині безпосередньо набуття навичок гри на музичному інструменті або співу є недослідженим.

Формулювання цілей статті. Мета статті – окреслити проблеми та перспективи дистанційної освіти музикантів-виконавців. Для цього необхідно проаналізувати, якими є особливості навчального процесу музикантів-виконавців, які трудності виникають при застосуванні дистанційної форми навчанням, яким чином вони можуть вплинути на ефективність освітнього процесу, а на підставі проведеного аналізу зробити висновки щодо перспектив дистанційної освіти музикантів-виконавців.

Виклад основного матеріалу дослідження. Підготовка музикантів на всіх рівнях освіти, як на початковому, так і на рівні вищої освіти включає комплекс дисциплін, які можна умовно поділити на два види – музично-теоретичні дисципліни і безпосередньо музикування, гра на музичному інструменті (музичних інструментах) або спів. При цьому музикування умовно також поділяється на два види – сольне (індивідуальне) і колективне (ансамблеве). Відповідна особливість знаходить відображення в нормативних документах Міністерства культури, зокрема – типових навчальних планах. 

Індивідуальними насамперед є зайняття, метою яких є формування індивідуальної майстерності учня, такими як сольний спів і постановка голосу (для вокалістів), гра на відповідному музичному інструменті (для музикантів-інструменталістів), диригування (на диригентсько-хорових та диригентсько-симфонічних відділеннях). Примітно, що в окремих ЗВО спроби замінити індивідуальні зайняття груповими мають наслідком лише зменшення фактичного часу на проведення занять, проте не змінюють саму форму зайняття – зайняття все одно відбувається один на один (person-to-person): викладач і студент, хоча інші студенти можуть бути при цьому присутні і спостерігати за діями як викладача (таким чином побічно засвоюючи методику викладання), так і за діями іншого студента (таким чином дістаючи змогу навчитись з помилок іншого).

    Іншою важливою відмінністю занять з індивідуального музикування є той факт, що викладач повинен звертати увагу не тільки на кінцевий результат – звучання музичного твору, виконуваного учнем (студентом), але і контролювати діяльність усієї опорно-рухової системи учня під час музикування, адже як відомо, неправильна постановка рук при грі на музичному інструменті, або неправильна постановка дихання, неправильна робота голосового апарату тощо не тільки унеможливлює якісне виконання музичного твору, але й більше того – може призвести в майбутньому до виникнення у учня професійних захворювань і цілковитої професійної непридатності в разі, якщо некоректна виконавська техніка застосовуватиметься систематично. Це передбачає необхідність постійного як аудіального, так і візуального контролю викладача за студентом, а також обов’язкову можливість, в разі виникнення такої потреби, невірні дії учня своєчасно відкоригувати. При чому таке коригування, в залежності від конкретної ситуації, може потребувати особистого показу викладачем, або навіть певного тактильного контакту викладача і учня, якщо важливими є певні тактильні або фізіологічні відчуття.

Останнє зауваження потребує доповнення. Як відомо, педагогічна взаємодія передбачає як вербальне, так і невербальне спілкування. Невербальне спілкування включає жестикуляцію, міміку, тактильний контакт та управління дистанцією і складає до 55%  повсякденної комунікативної діяльності людини [6].  Дослідження вітчизняних педагогів показують, що тактильний контакт з учнем не обмежується лише питаннями фізіологічної сторони виконавського процесу. "Використання дотику є дуже важливим у роботі з дітьми, особливо молодшого шкільного віку. За допомогою дотику можна привернути увагу учня, встановити з ним контакт, висловити своє ставлення до нього. Вільне пересування вчителя на уроці по класу полегшує використання цього прийому. Не перериваючи уроку, він може повернути до роботи учня, що відволікся, торкнувшись його руки чи плеча, заспокоїти того, хто порушує дисципліну, відзначити вдалу відповідь вихованця тощо" – йдеться у доповіді студентки Г. Мартинюк, яку цитує в дисертаційному дослідженні  І. Кочурська [5].

Певну специфіку з точки зору організації контакту викладач-учень має колективне музикування. В цьому разі необхідним є одночасне встановлення двох видів взаємодії: учень-викладач і учень-учень. Викладач, як і у випадку індивідуального музикування, повинен всебічно контролювати виконавський процес, натомість учень має не тільки виконувати вказівки вчителя, але і координувати процес з діями інших учнів. При цьому важливо, що процес координації відбувається в реальному часі – учень має чути, що грають (співають) інші, і одночасно грати (співати) в тому ж темпі і характері, що й інші.

Вказані особливості контакту системи учень-викладач і учень-учень не набувають значення при вивченні музично-теоретичних дисциплін, проте для практичних дисциплін із музикування дотримання цих особливостей є невід’ємною складовою. Крім того для учнів, що працюють з концертмейстером (класи вокалу, класи струнних та духових музичних інструментів) аналогічними вимогами щодо взаємодії в реальному часі характеризується система учень-концертмейстер.

В контексті поставленої мети розглянемо – якою мірою описані нами особливості контакту в системі учень-викладач, учень-концертмейстер і учень-учень можуть бути дотримані у випадку, якщо освітній процес відбувається дистанційно.

У випадку дистанційної освіти, усі учасники освітнього процесу знаходяться віддалено один від одного і можуть спостерігати за діями один одного лише через спеціальні засоби зв’язку. Такими засобами є телефон (смартфон) та комп’ютер (ноутбук) із встановленим відповідним програмним забезпеченням (зокрема Skype, Viber, Facebook messenger, Zoom та інші). Сучасні засоби зв’язку дозволяються передавати як аудіальну, так і візуальну інформацію, проте жоден з них не дозволяє встановити тактильний контакт. Крім того при передачі як звукової інформації так і візуальної інформації також мають свої особливості.

Так. в залежності від якості мікрофону на пристрої, яким користується учень і якості динаміків на пристрої, яким користується викладач, останній отримує звукову інформацію з меншою чи більшою втратою якості. Якщо втрата якості звуку є суттєвою, це може не дозволити викладачеві повною мірою оцінити, наскільки правильно учень виконує поставлене завдання. Особливо це стосується академічного вокалу, де особливості тембру голосу в кожний конкретний момент можуть свідчити про правильність або неправильність задіяння елементів голосового апарату.    

Якість зображення, що передається комп’ютерними також може бути різною головним чином через якість об’єктиву на пристрої, що сприймає зображення. Крім того, під час музикування учень вимушений зафіксувати пристрій у певному положенні, аби його руки були вільні для гри на музичному інструменті (чи диригування), в цьому випадку викладач може спостерігати за учнем лише з одного ракурсу. Це також утруднює контроль викладача за правильністю роботи опорно-рухового апарату учня.  

Втім найбільшою проблемою є затримка при передачі інформації через Інтернет. Як відомо, при використанні цифрових засобів зв’язку, передача звукового або відео сигналу відбувається в декілька етапів – запис та кодування відеосигналу, передача від кодуючого пристрою до медіасерверу, обробка потоку медіасервером, передачу від медіасерверу до клієнта, декодування та відображення на пристрої користувача.  В рекомендаціях Міжнародного союзу електрозв’язку (ITU) від 2003 року вказувалось, що затримка при односторонній передачі не повинна перевищувати 0,4 с. В пізніших публікаціях висока якість зв’язку характеризується затримкою до 0,2 мс [4].

Автором цієї статті здійснювались експерименти із визначення затримки при використанні двох стільникових телефонів та двох ноутбуків із застосуванням програми Facebook messenger. В обох випадках пристрої були фізично розташовані поруч, однак зв’язок здійснювався засобами IP-телефонії (в першому випадку) або мережі Інтернет (в другому). Спілкування записувалось на диктофон, що давало можливість з достатньою точністю виміряти інтервал між оригінальним сигналом і сигналом – відповіддю. Експеримент показав, що краща швидкість передачі сигналу досягається у разі застосування мобільного телефону – затримка лишалась в межах 0,2 мс, проте в цьому випадку ми обмежились передачею лише звукової інформації.  У випадку використання Facebook messenger (передавалась також відео інформація), одностороння затримка становила приблизно 0,3 с і більше, при чому час затримки міг коливатися.

    В контексті поставленої мети дослідження виникає питання – наскільки критичною є затримка сигналу в 0,2 с (мінімальна затримка) для колективного музикування? Іншими словами, чи можуть двоє учнів (ширше – будь-яких музикантів) грати (співати) в ансамблі по телефону?

Як відомо, музичні тривалості прийнято виражати у відносних одиницях (чвертки, вісімки), проте за необхідності можна виразити і в абсолютних, знаючи, в якому темпі виконується музичний твір. Зокрема при виконанні твору в темпі Allegro з характерною позначкою метроному 120 ударів на хвилину, отримуємо, що тривалість однієї четвертної становитиме 0,5 с, вісімки – 0,25 с і т.д. У швидшому темпі, наприклад 150 ударів на хвилину (темп Vivace), одна вісімка дорівнюватиме рівно 0,2 с – часу затримки, який ми виявили в ході експерименту з телефоном.

Це означає, що при виконанні швидких творів, музиканти чутимуть одне одного із затримкою приблизно на одну вісімку. Більше того, у зворотньому напрямку час передачі сигналу також становитиме 0,2 с. Відтак у разі, якщо музиканти грають дуетом і вступатимуть почергово, і другий музикант вступить в точності, орієнтуючись на першого, то першому музиканту здаватиметься, що другий запізниться вже на 0,4 с. Очевидно це змусить його в якийсь час зупинитися і почекати 0,4 с, аби відновити синхронність виконання. Натомість така поведінка першого музиканта стане неочікуваністю для другого, і врешті так само змусить його заради відновлення синхронності виконання зупинитися і почекати 0,4 с.

В разі, якщо музикування відбуватиметься за допомогою Facebook messenger із затримкою в 0,3 с, ефект очевидно буде ще сильнішим. Як показує простий розрахунок, розходження в одну музичну долю відбуватиметься вже, якщо музиканти  гратимуть в темпі 100 ударів на хвилину (Allegretto).
Звичайно подібні недоліки унеможливлюють набуття компетенції колективного музикування, невід’ємним складником якого є вміння музикувати в ритмічному ансамблі. Менш відчутним цей недолік є лише при виконанні музики в повільних темпах на інструментах, що не володіють чіткою атакою звуку або при співі на штриху легато. 

Вказана особливість робить дистанційне ансамблеве музикування практично неможливим. Це стосується також уроків з концертмейстером, необхідних для повноцінної підготовки вокалістів та музикантів-інструменталістів, що вивчають гру на духових та струнних інструментах. 

Тим не менш слід зауважити, що дистанційна форма спілкування дозволяє підготувати запис музичного твору в ансамблі на високому якісному рівні, навіть якщо твір виконується у швидкому темпі. Технологія отримання таких записів аналогічна технології роботи студії – музиканти записують свої партії почергово, використовуючи в якості відліку часу метроном або фонограму-взірець, після чого виконується зведення звуку (для навчальних цілей її може виконати як викладач, так і один із студентів за умови володіння відповідним програмним забезпеченням). Така форма роботи може бути корисною для формування навиків студійної роботи майбутніх музикантів, але потребує серйозної підготовки від учасників процесу, отже може бути застосована лише при роботі з відповідним контингентом студентів.

Висновки. Технології віддаленої взаємодії учасників освітнього процесу, що застосовуються при дистанційній формі навчання не дозволяють здобувачам освіти повноцінно набути необхідних компетенцій в таких напрямках, як гра на музичному інструменті та спів унаслідок обмеженості технічних можливостей, властивій сучасним технологіям зв’язку, серед яких – неможливість тактильного контакту і, найбільш критично – затримка звукового та відеосигналу.    

Вказане означає, що проблеми дистанційної освіти у сфері музичного мистецтва не дозволяють говорити в позитивному ключі про її перспективність. Відповідно, застосування дистанційної освіти під час карантину на виконавських відділеннях музичних освітніх закладів слід розглядати виключно як вимушену форму освітнього процесу, від якої доцільно відмовитись щоякнайшвидше по зникненню надзвичайної ситуації, спричиненої пандемією COVID-19.

Перспективи подальших досліджень. Очевидно, досвід дистанційної педагогіки, набутий викладачами під час карантину навесні 2020 року потребуватиме наукового осмислення і спричинить до появи нових наукових публікацій. Необхідними на наш погляд є і подальші дослідження невербальних компонентів комунікації та їх застосування у музично-педагогічній практиці.

Список використаних джерел

  1. Афоніна О. С. Перспективи впровадження дистанційних курсів з музикознавства у навчальний процес Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв / О. С. Афоніна // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Вип. 4. – К. : Міленіум, 2012. – С. 85–88.
  2. Васильєва Л. Досвід формування готовності майбутнього вчителя музичного мистецтва до використання технології дистанційного навчання / Л. Васильєва // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2017. – № 7. – С. 48–58.
  3. Гаврілова Л. Г. Специфіка розроблення дистанційних курсів з музично–історичних дисциплін / Л. Г. Гаврілова // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2017. – Т. 58, вип. 2. – С. 28–37.
  4. Дмитрієнко О. Ю. Аналіз програмного забезпечення Інтернет-телефонії / О. Ю. Дмитрієнко, Б. В. Білодід, М. Ю. Терновой // Электроника и связь. Темат. вып. "Электроника и нанотехнологии", ч. 1. — 2009. — № 2/3. — С. 252—254. — Бібліогр.: с. 254.
  5. Кочурська, Інна Вікторівна. Педагогічні умови гуманізації професійної підготовки майбутніх педагогів-музикантів у мистецьких навчальних закладах [Текст] : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 — теорія і методика проф. освіти / Інна Вікторівна Кочурська ; Нац. акад. пед. наук. України, Ін-т пед. освіти і освіти дорослих. — Київ : [б. в.], 2018. — 302 с. 
  6. Куспанова, М.Т. Взаимосвязь видов педагогических коммуникаций на уроках музыки. Межвузовский вестник. – Електронний ресурс. — Режим доступу : http://repository.nkzu.kz/id/eprint/6129 (дата звернення: 30.04.2020).
  7. Learning to Play the Piano: In Person or Online? pianoin21days.com - Режим доступу: https://pianoin21days.com/learning-play-piano-person-online/ (дата звернення: 30.04.2020).

 

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: paleozavr3237 (2020-07-16)
Переглядів: 5 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Категорії розділу
Мої статті [7]
Тези доповідей [5]
Архів [1]
Анонси, афіші і т.д.

© Андрій Бондаренко, 2020